Вислови українських письменників

“Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю” (Остап Вишня);

“Світ ловив мене, та не спіймав” (Григорій Сковорода);

“Магнат, як магніт, кожен добре знає: Сей залізо, а той золото притягає” (Іван Величковський);

“Як не буде птахів,то і людське серце стане черствішим” (М. Стельмах);

“Найпрекрасніша мати щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста” (В. Симоненко);

“Любов до книжки виявляється в тому, що з шостого класу Франко починає збирати свою бібліотеку” (М. Коцюбинський);

“Хочу, щоб ніколи, ніколи не зачерствіло серце” (М. Стельмах);

“Поганий той школяр який учителя не переважить” (Леся Українка);

“Ми працю любимо, що в творчість перейшла” (М. Рильський);

“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе” (О. Гончар);

“Той, хто по-справжньому любить свою Батьківщину, з усякого погляду справжня людина” (В. Сухомлинський);

“Хліб і сіль для друга й брата, а для ката – грім” (В. Коломієць);

“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” (Т. Шевченко);

“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив” (Іван Франко);

“Можна вибрати друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати” (В. Симоненко);

“Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимусь ніколи ні в чому не шкодити” (Г. Сковорода);

“Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ” (Д. Павличко);

“Не жди ніколи слушної пори – твоя мовчанка може стать ганьбою!” (Д. Павличко);

“Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні” ( Г. Сковорода);

“Зло нічого не дає, крім зла” ( М. Луків);

“Шукаймо в людях хороше, мов скарби, що давно забуті” (М. Сингаївський);

” Не високо мудруй, але твердо держись, а хто правду лама, з тим ти сміло борись!” ( Іван Франко);

“В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня…І йде між ними боротьба, і дужчий хто не знаю я…” ( О. Олесь);

“Хай живе неоднаковість, слава відмінностям!” ( Павло Загребельний);

“Лиш мати – вміє жити, аби світитися , немов зоря” ( Василь Стус);

“Не скажу , що й досі вірю я у справедливість юних дум” (Дмитро Фальківський);

“Ти приймеш знов життя і так захочеш жити, його пізнавши глибоко, до дна” ( Олена Теліга);

“Щоб юнацтво України присягало свято на прапори жовто-сині за свій край вмирати” ( Оксана Лятуринська);

“Ти могутня, рідна мово! Мово – пісня колискова, мово – матері уста” (Іван Багряний);

“Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені, Боже, ти крилець не дав! Я б землю покинув і в небо злітав” (Михайло Петренко);

“Все ж російський язик, зіпсутий навмання, це ще не українська мова!” (Євген Плужник);

“Гримить! Тайна дрож пронимає народи,- мабуть благодатная хвиля надходить” (Іван Франко);

“Все гине – слава не поляже” (Тарас Шевченко);

“І гнів, і муку неозору співаю я в ці дні журби, коли лакеї йдуть угору й мовчать раби…” ( В. Сосюра);

“Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя злочин” (М. Коцюбинський);

“Хай юність догорить – ми віддані життю і нам воздасться в славі” ( Василь Стус);

“Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча” (Іван Котляревський);

“При щирості між людьми при глибокій і міцній симпатії, ніякий риск не страшний”( Леся Українка);

“Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи”( Іван Багряний).