Педагогічний словник

 АКРЕДИТАЦІЯ (франц. accreditation, від лат. accredo – довіряю) ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ – офіційне визнання їх права здійснювати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів освіти. Мета акредитації полягає у визначенні можливостей конкретного державного вищого навчального закладу готувати кадри певного рівня. АКТИВІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ – удосконалення методів і організаційних форм навчально-пізнавальної роботи студентів, що забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність. 

АТЕСТАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ – визначення відповідності педпрацівників зайнятій посаді, певному рівню кваліфікації. 

БЕСІДА – метод навчання, при якому викладач, спираючись на наявні знання й досвід, користуючись запитаннями, підводить студентів до розуміння й засвоєння нових знань, до повторення й перевірки знання навчального матеріалу. 

БІНАРНЕ ЗАНЯТТЯ – одна з форм реалізації міжпредметних зв’язків та інтеграції знань з кількох дисциплін. Це заняття об’єднує діяльність викладачів різних дисциплін та студентів, що дозволяє активізувати навчальний процес та встановити наочні міжпредметні зв’язки. 

БЛІЦ-ІІТЕРВ’Ю. Вид роботи використовується для перевірки знань, отриманих на попередніх заняттях. Студенти самостійно готують запитання, що будуть ставити під час «інтерв’ю». Найголовніша вимога – питання мають бути чіткі та лаконічні. Студенти тим самим навчаються із фактів виділяти головні думки, правильно й аргументовано висловлювати їх. 

ВИРОБНИЧА ПРАКТИКА – одна з форм організації навчального процесу. Проводиться на промислових і сільськогосподарських підприємствах, у науково- дослідних інститутах, школах тощо. 

ВІДКРИТЕ ЗАНЯТТЯ – заняття, на якому присутні представники адміністрації, викладачі та інші запрошені особи. Відкриті заняття сприяють впровадженню досягнень педагогічної науки в практику, поширенню передового педагогічного досвіду, підвищенню кваліфікації викладачів. ДЕДУКТИВНИЙ СПОСІБ ПІЗНАННЯ — характеризується рухом думки від загального до одиничного (від правила до прикладу). Широко використовується в навчальному процесі з метою викладу навчального матеріалу. 

ГАЛУЗЬ ЗНАНЬ – основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка. 

ДИДАКТИКА – галузь педагогіки про теорію навчання й освіти. 

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ — тип наочного навчального посібника, переважно карти, таблиці, набори карток із текстом, цифрами або схемами, реактиви, які роздають студентам для самостійної роботи в аудиторії чи вдома або демонструються викладачем на занятті. Д. м. називаються також збірники задач і вправ. 

ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ — принципи дидактики, що визначають зміст, організаційні форми й методи навчальної роботи. Основними Д. п. є: науковість навчання, виховання, наочність навчання, свідомість і активність у навчанні, міцність засвоєння знань, систематичність і послідовність у навчанні, доступність навчання, індивідуальний підхід до студентів. 

ДИПЛОМНІ РОБОТИ (ПРОЕКТИ) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі й передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань зі спеціальностей та застосування їх для розв’язання конкретних наукових, технічних, економічних, виробничих та інших завдань; розвиток навичок самостійної роботи й опанування методики дослідження та експерименту, пов’язаних із темою проекту (роботи). 

ДИСКУСІЯ (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності студентів у пошуках наукової істини. 

ДИСПУТ — прийом (щодо методу переконування) формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування. ДИСТАНЦIЙНЕ НАВЧАННЯ — форма навчання з використанням комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, мережі Інтернет, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів та студентів на різних етапах навчання. 

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ – форма організації навчального процесу, при якому викладач працює з групою студентів відповідно до їх рівня умінь, знань та навичок. ДІЛОВІ ІГРИ – метод навчання професійної діяльності шляхом її моделювання, близького до реальних умов, з обов’язковим динамічним розвитком ситуації, задачі чи проблеми, що розв’язуються в чіткій відповідності до характеру рішень та дій її учасників. 

ДОСЛІДЖЕННЯ – навчальна форма, в якій домінує дослідницький метод вивчення матеріалу. 

ЕКЗАМЕН - форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр чи за весь період навчання, що проводиться як контрольний захід. ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ТРАНСФЕРНО-НАКОПИЧУВАЛЬНА СИСТЕМА (ЄКТС) – система трансферу і накопичення кредитів, що використовується в Європейському просторі вищої освіти з метою надання, визнання, підтвердження кваліфікацій та освітніх компонентів і сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Система ґрунтується на визначенні навчального навантаження здобувача вищої освіти, необхідного для досягнення визначених результатів навчання, та обліковується у кредитах ЄКТС. 

ЗА́ЛІК (СЕМЕСТРОВИЙ) — форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни та на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях, що проводиться як контрольний захід під час екзаменаційно-залікової сесії. ІНДИВІДУАЛЬНО-КОНСУЛЬТАТИВНА РОБОТА – форма організації навчальної роботи, що здійснюється шляхом створення необхідних умов для виявлення й розвитку індивідуальних особливостей студентів на основі особистісно-діяльнісного підходу. Індивідуально-консультативна робота проводиться з метою посилення мотивації до пізнавальної діяльності. 

ІННОВАЦІЙНА ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ – цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів, педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів. І

ННОВАЦІЙНЕ НАВЧАННЯ – зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі начальна діяльність, яка ґрунтується на розвитку різних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості. 

ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ – форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх студентів: викладач і студент є рівноправними суб’єктами навчання. 

ІНТЕРАКТИВНІ НАВЧАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ – ігрові технології навчання й розвитку, побудовані на цілеспрямованій спеціально організованій груповій та міжгруповій діяльності, «зворотному зв’язку» між всіма учасниками для досягання взаєморозуміння й корекції навчального й розвивального процесу, індивідуального стиля спілкування на основі рефлексивного аналізу. 

ІНСТРУКТАЖ (від лат. instructio — настанова) — метод навчання, що передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення студентів до процесу виконання навчальних операцій. ІНФОРМАЦІЙНО-НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ — сукупність умов, що сприяють виникненню й розвитку процесів інформаційно-навчальної взаємодії між студентами, викладачем і засобами інформаційних технологій, а також формуванню пізнавальної активності студентів за умови наповнення компонентів середовища (різні види навчального, демонстраційного обладнання, програмні засоби й системи, навчально-наочні посібники тощо). 

КЕЙС-МЕТОД – навчання за допомогою аналізу створених проблемних ситуацій на основі фактів із реального життя. КОНСПЕКТ (від лат. conspectus — огляд) — короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. 

КОНСУЛЬТАЦІЯ (з навчальних дисциплін) - вид навчального заняття, на якому студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. 

КОНСУЛЬТАЦІЯ (передекзаменаційна) проводиться з метою допомогти студентам самостійно підготуватися до семестрового контролю. Така консультація має установчий характер і проводиться напередодні екзамену відповідно до розкладу, фіксується в журналі навчальних занять відповідно до встановлених вимог. 

«КРУГЛИЙ СТІЛ» - форма роботи, під час проведення якої запрошуються відповідні спеціалісти чи спеціально підготовлені студенти, які володіють питаннями досліджуваної теми. 

КУРСОВА РОБОТА (КУРСОВИЙ ПРОЕКТ) — вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами дослідження, що виконується студентами з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, отриманих за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. КОМПЕТЕНТНІСТЬ – комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, що визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти. 

КОМПЕТЕНЦІЯ – інтегрований результат опанування змістом освіти, що виражається в готовності використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способи діяльності в конкретних життєвих ситуаціях для розв'язання практичних і теоретичних задач. КОНФЕРЕНЦІЯ (НАВЧАЛЬНА) – організаційна форма навчання, спрямована на розширення, закріплення і вдосконалення знань, формування досвіду творчої діяльності. 

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ – організаційна форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача проводять експерименти чи досліди в навчальних лабораторіях із використанням відповідного обладнання, комп’ютерної техніки. 

ЛЕКЦІЯ – переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, згрупованої в певній системі, відрізняється чіткою структурою та логікою викладу. 

МЕТА НАВЧАННЯ — ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання. 

МЕТОД (від грец. — шлях дослідження чи пізнання) — спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями певного об'єкта. МЕТОД НАВЧАННЯ – спосіб взаємодії викладачів та студентів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання й розвитку; певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. 

МЕТОД ДЕМОНСТРАЦІЙ – ознайомлення студентів із явищами, процесами, об’єктами в їхньому природному вигляді. 

МЕТОД ІЛЮСТРАЦІЙ передбачає показ предметів, процесів та явищ у їх символічному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій, моделей тощо. 

МЕТОД ПРЕЗЕНТАЦІЙ використовується для представлення досягнень або викладення матеріалу, що вимагає унаочнення в максимальному обсязі. 

МЕТОД ПРОЕКТІВ — освітня технологія, спрямована на здобуття студентами знань у тісному зв'язку з реальною життєвою практикою, формування в них специфічних умінь і навичок завдяки системній організації проблемно-орієнтованого навчального пошуку. 

МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на студентів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв’язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування. МОДУЛЬ – логічно завершена частина навчального матеріалу, яка обов’язково супроводжується контролем рівня знань й сформованості умінь та навичок студентів. «МОЗКОВИЙ ШТУРМ» – метод колективного обговорення, пошук рішення, який здійснюється шляхом вільного обговорення думки всіх учасників. 

МУЛЬТИМЕДІА-ТЕХНОЛОГІЇ – один із перспективних напрямів інформатизації навчального процесу МУЛЬТИМЕДІА – система комплексної взаємодії візуальних і аудіоефектів під управлінням інтерактивного програмного забезпечення з використанням сучасних технічних і програмних засобів, які об’єднують текст, звук, графіку, фото, відео тощо в одному цифровому відтворенні. 

НАВЧАЛЬНА ДИСКУСІЯ – метод, за допомогою якого здійснюється групове обговорення проблеми для встановлення істини шляхом зіставлення різних думок. НАВЧАЛЬНО – МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДИСЦИПЛІНИ – сукупність нормативних та навчально-методичних матеріалів необхідних для ефективного виконання студентами робочої програми навчальної дисципліни. ОБМІН ДОСВІДОМ – має на меті популяризацію й розповсюдження ефективної педагогічної практики, створення психолого-педагогічних стимулів для розвитку творчої діяльності викладачів. 

ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ — характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями П. м. педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). П. м. ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. 

ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ – систематичне й послідовне втілення на практиці попередньо спроектованого навчально-виховного процесу. 

ПОЯСНЕННЯ – монологічна форма викладу змісту навчального матеріалу, словесне тлумачення закономірностей, істотних зв’язків об’єкта, що вивчається, окремих понять, явищ. 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ (від лат. prakticos – діяльний) – форма навчального заняття, під час якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань. 

ПРИЙОМ НАВЧАННЯ — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню мети конкретного методу; це елементи методу, що виражають окремі дії викладача й студентів у процесі навчання. 

ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ (дидактичні принципи, від лат. ргіпсірішп - основа, начало) – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи; певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність. Основні принципи навчання: науковості, систематичності й послідовності навчання, доступності навчання, зв’язку навчання з життям, свідомості й активності в навчанні, наочності в навчанні, міцності засвоєння знань, умінь і навичок, емоційності навчання. ПРОБЛЕМНА ЛЕКЦІЯ – лекція, в процесі якої включення мислення студентів здійснюється викладачем за допомогою створення проблемних ситуацій. 

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ В НАВЧАННІ – пізнавальна проблема, для вирішення якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. ПРОБЛЕМНИЙ ВИКЛАД НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ – діяльність викладача, спрямована на створення проблемних ситуацій, постановку навчальних проблем і керівництво самостійною пізнавальною діяльністю студентів. 

РЕПРОДУКТИВНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ — пізнавальна діяльність відтворюючого, виконавчого характеру (за готовою інструкцією); засвоєння "готових" знань. 

РЕФЕРАТ – одна з форм письмового представлення результатів індивідуальної роботи над обраною темою; стислий письмовий виклад питання, зроблений на основі критичного огляду літературних та інших джерел. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА – навчальна діяльність студента, що планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі. 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ – форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та організовує дискусію стосовно попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів на основі індивідуально виконаних занять. 

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ – складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка. 

ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ – педагогічна діяльність, що реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і якій притаманний більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результату, ніж традиційним способам навчання. 

ТРЕНІНГ – форма групової роботи, що забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою та з викладачем. 

ФАКУЛЬТАТИВ (франц. facultatif– необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність) – навчальний предмет, курс, який студенти вивчають за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань. ФОРМА НАВЧАННЯ – зовнішня сторона організації навчального процесу, що відображає спосіб організації діяльності студентів та викладачів, який здійснюється в певному порядку й режимі, залежить від кількості студентів, характеру взаємодії суб’єктів навчального процесу, рівня самостійності, специфіки педагогічної діяльності. 

ЧАСТКОВО-ПОШУКОВИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ — різновид проблемного методу навчання; метод навчання, при якому сформульовану проблему викладач в основному розв'язує сам, а студенти лише частково залучаються до пошукової діяльності на окремих її етапах. 

ШКОЛА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ – одна з форм фахового вдосконалення викладача, яка визначається першочерговими проблемами і найбільш типовими труднощами, з якими стикаються молоді спеціалісти. 

За матеріалами Інтернету

< Попер   ЗМІСТ

СЛОВНИК ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ А Авторитет батьківський (від лат. auctoritas — влада, сила) — відмітні особливості окремої людини чи групи, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть мати позитивний вплив на погляди й поведінку інших людей; визнаний вплив батьків на переконання та поведінку дітей, що ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, слів та вчинків. Адаптація (від лат. adaptatio (adapto) — пристосовую) — здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища. Акредитація (від фр. accreditation (accredo) — довіряю) — у сфері освіти — процедура визначення статусу вищого навчального закладу, підтвердження його спроможності здійснювать підготовку спеціалістів на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності). Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) — прискорення фізичного розвитку дітей, зокрема зросту, ваги, більш раннє статеве дозрівання. Актив (від лат. activus — діяльний, дійовий) — група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності вихованців, виявляють певну ініціативу. Активність (у навчанні) — характеристика особливостей пізнавальної діяльності особистості, що полягає в усвідомленому використанні нею інтенсивних методів, засобів, форм оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок. Андрагогіка (від гр. androa — доросла людина і agogge — управління) — галузь педагогіки, що займається проблемами освіти, навчання та виховання дорослих. Аномальні діти (від гр. anomalia(anomalos)— неправильний) — вихованці, які мають значні відхилення від норм фізичного або психологічного розвитку й потребують виховання та навчання у спеціальних навчально-виховних закладах. Аскетизм (від гр. asketes — подвижник) — крайній рівень помірності, стриманості, відмова від життєвих матеріальних і духовних благ, добровільне перенесення фізичних мук, труднощів. Аспірантура (від лат. aspirans — той, хто прагне до чогось) — форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Аудіовізуальні засоби навчання (від лат. audire — слухати і visualis — зоровий) — один із засобів освітніх технологій навчання з використанням розроблених аудіовізуальних навчальних матеріалів. Б Бал (від фр. balle — м'яч, куля) — результат оцінювання навчальної діяльності учнів в умовно-формальному відображенні та числовому вимірі. Бесіда дидактична — метод навчання, який передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих. B Види освіти — загальна, політехнічна, професійна. Види розвитку людини — біологічний (фізичний), психічний, соціальний. Види спілкування — вербальне, мануальне (від лат. manualis— ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне. Виклад проблемний—створення вчителем проблемної ситуації, допомога учням у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавальних інтересів. Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога -довіра, вимога-схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза. Виховання авторитарне — освітньо-виховна концепція, що передбачає беззастережне підкорення волі вихователя. Виховання всебічне — виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання. Виховання гармонійне — виховання, яке передбачає, щоб якості складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися. Виховання екологічне (від гр. oikos — дім, середовище і logos — учення) — набуття людиною знань у царині екології та формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним. Виховання економічне — виховання, що передбачає вирішення таких завдань: формування економічного мислення, оволодіння економічними знаннями, вміннями та навичками економічних взаємин. Виховання естетичне — розвиток у людини почуттів прекрасного, формування умінь і навичок творити красу в навколишній дійсності, уміти відрізняти красиве від потворного, жити за законами духовної краси. Виховання моральне — виховання, що передбачає оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів і переконань, умінь та навичок. Виховання правове — формування у громадян високої правової культури, що передбачає свідоме ставлення особистості до своїх прав і обов'язків, поваги до законів та правил людського співжиття, готовності дотримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу. Виховання фізичне — виховання, що ставить за мету створення оптимальних умов для забезпечення достатнього фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання й розвиток його потенцій. Виховання національне — історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу. Виховання статеве — оволодіння підростаючим поколінням етикою й культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися нормами моральності в стосунках між особами протилежної статі. Г Ген (від гр. genos — рід, походження, спадковий) — елементарна одиниця спадковості, носій задатків. Гігієна навчально-виховної роботи — система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог. Гідність національна — етична категорія, що характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями. Гуманізація виховання — створення оптимальних умов для інтелектуального й соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права особистості на свободу, соціальний захист, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності. Гуманізм (від лат. humanus — людський, людяний) — прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей. Д Дальтон-план — форма організації навчання, що передбачала таку технологію: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у вигляді плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітував про роботу, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. При цьому учителю відводилась роль організатора, консультанта. Учнів із класу в клас переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмовим матеріалом (З—4 рази на рік). Демократизація виховання — принципи організації виховної системи, які передбачають децентралізацію, автономізацію навчально-виховних закладів, забезпечення співпраці вихователів і вихованців, урахування думки колективу й кожної особистості, визначення людини як вищої природної і соціальної цінності, формування вільної творчої особистості. Демонстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці. Державний стандарт освіти — сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах. Девіантна поведінка — (від лат. deviatio — відхилення) — відхилення від встановлених норм моралі та права. Дедукція (від лат. deductio — виведення) — перехід від загальних понять про предмет певного виду до окремого, часткового знання. Дефініція (від лат. definitio — визначення) — коротке логічно вмотивоване визначення, яке розкриває суттєві відмінності або ознаки того чи того поняття. Дидактика (від гр. didaktikos — навчаю) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання. Дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності учнів (студентів) у пошуках наукової істини. Диспут — прийом (щодо методу переконування) формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами первинного колективу чи іншої групи. Дисертація (від лат. dissertatio—дослідження)—наукова робота, виконана з метою її публічного захисту для здобуття ступеня. Дисципліна (від лат. disciplina — учення, виховання, розпорядок) — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил. Діагностика психолого-педагогічна (від гр. diagnostikos — здатний розпізнавати) — галузь психології та педагогіки, яка розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку та виховання особистості. Догматизм (від гр. dogma — учення, яке приймається за незаперечну істину) — спосіб засвоєння Й застосування знань, при якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, правило, що застосовується без урахування конкретних умов життя. Домашня навчальна робота — форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня та ін.)- Доцент (від лат. docens — той, який навчає) — вчене звання викладача вищого навчального закладу. Е Екстернат (від лат. externus — зовнішній, сторонній) — форма навчання, що ґрунтується на самостійному оволодінні навчальними дисциплінами відповідно до професійної освітньої програми за обраною спеціальністю. Елітарний (від фр. elite — краще, відбірне (лат. eligo — вибираю) — навчальний заклад, який відрізняється своїм впливом, привілейованим станом і престижем, високим рівнем освіти. Естетика (від гр. aistesis — відчуття, почуття) — наука про прекрасне та його роль у житті людини, про загальні закони художнього пізнання дійсності, розвитку мистецтва. Етика (від гр. еthiса — звичка, норов) — наука, яка вивчає мораль як форму суспільної свідомості, її сутність, історичний розвиток. Етнізація виховання (від гр. ethos — народ) — насичення виховання національним змістом, що спрямований на формування національної свідомості й національної гідності особистості; формування рис національної ментальності; виховання у молоді почуттів соціальної відповідальності за збереження, примноження і життєдіяльність етнічної культури. Етнопедагогіка — наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки. З Завдання виховання — забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості. Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку та нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку й формування особистості. Заклади виховні — навчально-виховні установи, які забезпечують освіту й виховання підростаючого покоління. Заклади позашкільні — дитячі виховні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття школярами додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних потенцій, сприяння майбутньому професійному вибору особистості. До цієї групи закладів належать палаци і будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, натуралістів, спортивні, художні, музичні школи, дитячі бібліотеки, театри, кінотеатри, дитячі залізниці тощо. Звичка — спосіб поведінки, здійснення якого у певній ситуації набуває для індивіда характеру внутрішніх потреб. Закономірності виховного процесу — чинники, які відображують необхідне, суттєве, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності. Закономірності навчання — чинники, які виражають найбільш необхідне, суттєве, істотне, загальне для організації навчання. Заохочення — метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності. Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня і наукова література, музика, театр, радіо, телебачення, витвори мистецтва, навколишня природа та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, ігри тощо), які використовують у процесі дії того чи того методу. Засоби навчання — предмети шкільного обладнання, які застосовують у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін,). Здоровий спосіб життя — життєдіяльність людини з урахуванням особливостей і можливостей свого організму, забезпечення соціально-економічних і біологічних умов для його розвитку та збереження. Зміст освіти — чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі. Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення навколишньої дійсності. І Ідеал (від гр. idea — уявлення, ідея) — поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу їй набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині. Імідж (від англ. image — образ, зображення) — враження, яке справляє людина на оточуючих, стиль її поведінки, зовнішності, її манери. . Ілюстрація (від лат. illustratio — освітлюю, пояснюю) — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (світлини, малюнки, схеми тощо). Імпровізація (від лат. improvisus — непередбачений, раптовий) — діяльність особистості, учителя-вихователя, що здійснюється у процесі педагогічного спілкування без попередньої підготовки, осмислення. Індивідуальність (від лат. individuum — неподільне) — людина" особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність. Індукція (від лат. inductio — виведення) — метод дослідження, навчання, пов'язаний із рухом думки від одиничного до загального. Інструктаж (від лат. instructio — настанова) —' метод навчання, який передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення до процесу виконання навчальних операцій. Інтенсифікація навчального процесу (від фр. intensification (intensio) — напруження) — активізація розумових можливостей особистості для досягнення бажаних результатів. Інтернаціоналізм (від лат. inter — між і natio — народ) — моральне поняття, яким позначають поважне ставлення до інших народів, їхньої історії, культури, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інфантилізм (від лат. infantilis — дитячий) — затримка в розвитку організму, що виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому віку. К Категорії дидактики (від гр. Kategoria — ствердження, основна й загальна ознака) — загальні поняття, що відображують найбільш суттєві властивості та відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак. Кафедра (від гр. kathedra — сидіння, стілець): 1) місце для викладача, промовця; 2) у вищих навчальних закладах — основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін. Класифікація методів — класифікація, що передбачає групування методів навчання залежно від джерел інформації, логіки мислення, рівня самостійності в процесі пізнання. Класний керівник — педагог, який здійснює безпосереднє керівництво первинним учнівським колективом. Клонування (від гр. klon — паросток, пагін) — метод вирощування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної культури. Колектив — соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у досягненні означеної мети та мають органи самоврядування. Компонент навчального плану (шкільний) — перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені до робочого навчального плану за рішенням ради школи (гімназії, ліцею). Консиліум педагогічний (від лат. consilium — нарада, засідання) — нарада учителів-вихователів та психологів для з'ясування причин різних систематичних відхилень у поведінці вихованця й визначення науково обґрунтованих заходів його перевиховання. Конспект (від лат. conspectus — огляд) — коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу. Концепції виховання (від лат. conceptio — сукупність, система) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ; основна ідея теорії змісту й організації виховання людини. Культура (від лат. kultura — виховання, освіта, розвиток) — сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства протягом його історії. Куратор (від лат. curator, від curare — піклуватися, турбуватися): 1) попечитель, опікун; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі. Л Лекція (від лат. lectio — читання) — це метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих. Лідер (від англ. leader — той, який веде, керує) — член колективу, який у важливих ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку інших членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу, вести його за собою. Ліцензування (від лат. licentia — право, дозвіл) — процедура визначення спроможності навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Ліцензія — спеціальний дозвіл, отриманий від державних органів на різні види діяльності, в тому числі освітню. Логіка навчального процесу—оптимально ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку. Вона охоплює низку компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності учнів. Логопедія (від гр. logos — слово і paideia — виховання, навчання) — наука, яка вивчає порушення мовлення і займається корекцією мовленнєвих дефектів. Людина — біологічна істота типу homo sapiens (людина мисляча), яка характеризується фізіолого-біологічними ознаками: прямою ходою, розвиненими черепною коробкою, передніми кінцівками та ін. М Магістр (від лат. magister — начальник, учитель) — академічний ступінь, що присвоюється у вищих навчальних закладах. Магістратура (від лат. magistratus — сановник, начальник) — керівний орган у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку магістрів. Майстерність педагогічна — досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального й морально-духовного розвитку. Менталітет (від нім. Mentalitnet, від лат. mentis — напрям думок, душевний склад, душа, розум, мислення) — світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі, ставлення до навколишнього світу. Мета виховання — ідеальне передбачення кінцевих результатів виховання. Методи виховання (від гр. methodos — спосіб, шлях) способи впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування в нього стійких переконань і певних норм поведінки. Методи дослідження — способи, прийоми та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ та процесів педагогічної дійсності. Методи навчання — упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. Молодіжна субкультура — культура певного покоління молоді, яка вирізняється спільним стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та інтересів. Моніторинг (від англ. monitoring, від лат. monitor — той, хто наглядає, спостерігає) — 1) спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; 2) збір інформації засобами масової комунікації. 3) спостереження за навчальним і виховним процесами з метою виявлення їх відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням. Мораль (від лат. moralis — моральний, від moris — звичай) — одна з форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Мотиви навчання (від фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішні психічні сили (рушії), які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні. Н Навички — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій через багаторазові повторення. Навіювання — різні засоби вербального та невербального емоційного впливу на людину з метою введення її до певного стану або спонукання до певних дій. Навчання модульне (від лат. modulus — міра) — організація навчального процесу, яка скерована на засвоєння цілісного блоку адаптованої інформації та забезпечує оптимальні умови соціально-особистісного зростання учасників педагогічного процесу. Навчання проблемне — навчання, яке відрізняється тим, що учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виділити проблемне завдання, зрозуміти її і "прийняти"; організовує учнів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, необхідним для вирішення завдань; пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці. Навчання дистанційне — сучасна освітня технологія з використанням засобів передачі навчально-методичної інформації на відстані (телефони, телебачення, комп'ютери, супутниковий зв'язок таін.). О Олігофренопедагогіка (від гр. oligos — малий і phren — розум і педагогіка) — галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розумово відсталих людей. Оптимізація процесу навчання (від лат. optimus — найкращий, найзручніший) — процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників тощо) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль. Освіта вища — система освіти, що передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства. Освіта дошкільна — початковий структурний компонент системи освіти, який забезпечує розвиток і виховання дітей в родині та дошкільних виховних закладах (дитячих яслах, садках). Освіта позашкільна — складові системи освіти, спрямовані на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенцій. Освіта політехнічна (від гр. poly — багато і techne — мистецтво, майстерність, вправність) — один із видів освіти, завданнями якого є ознайомлення з різноманітними галузями виробництва, пізнання сутності багатьох технологічних процесів, оволодіння певними вміннями та навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів. Освіта професійна — освіта, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними для виконання завдань професійної діяльності. Освіта професійно-технічна — освіта, яка забезпечує здобуття громадянами певної професії відповідно до їх покликання, інтересів та здібностей, соціальну підготовку до участі у продуктивній праці. Освіта середня загальна — провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей б—18 років, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності. Освіта-медіа — напрям у педагогіці, що передбачає вивчення школярами (студентами) закономірностей масових комунікацій (преси, телебачення, радіо, кіно таін.). Освіченість — міра пізнавальної активності індивіда, яка проявляється у рівні набутих знань, що можуть бути використані у практичній діяльності. Особистість — соціально-психологічне поняття; людина, яка характеризується з соціально-психологічного погляду насамперед рівнем розвитку психіки, здатністю до засвоєння соціального досвіду, можливістю спілкуватися з іншими людьми. Освітньо-кваліфікаційна характеристика — сукупність основних вимог до професійних якостей, знань та умінь фахівця, необхідних для успішного виконання ним професійних функцій. Ортодокс (від гр. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується певного вчення, доктрини, системи поглядів. П Пам'ять — здатність організму зберігати й відтворювати інформацію про зовнішній світ та про свій внутрішній стан для подальшого її використання у процесі життєдіяльності. Парадигма (від гр. paradeigma — приклад, взірець) —- визнання наукових досягнень, які впродовж певного часу надають співтовариству моделі постановки проблеми та їх вирішення. Педагогіка (від гр. paidec — діти; ano — веду) — наука про навчання, освіту та виховання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства. Педагогіка вальдорфська — сукупність методів і прийомів виховання та навчання, які ґрунтуються на антропософській (антропософія — релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину) інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних чинників. Педагогіка народна — галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображують погляди на систему, напрями, форми, засоби виховання і навчання підростаючого покоління. Педологія (від гр. pais — дитина і logos — вчення) — наука про дитину, особливості її анатомо-фізіологічного, психічного та соціального розвитку. Педоцентризм (від гр. pais (pados) — дитя, лат. centrum — центр)—один із напрямів педагогіки, який стверджує, що зміст, організація і методи навчання визначаються безпосередніми інтересами та проблемами дітей. Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у діяльності. Переконання — раціональна моральна основа діяльності особистості, яка дає змогу їй здійснювати певний вчинок свідомо; основна моральна настанова, яка визначає мету й напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, світогляді. Перспектива — мета, "завтрашня радість" (A.C. Макаренко), що виступає стимулом у діяльності колективу та окремих його членів. Підручник — навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з певної дисципліни відповідно до вимог чинної програми. Підхід до виховання комплексний — підхід до виховання, що передбачає єдність мети, завдань і засобів її досягнення через діяльність різних соціальних інститутів (сім'ї, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації). План навчальний — нормативний документ, у якому визначено для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень, відведених для їх вивчення, графік навчального процесу. Позакласна виховна робота — заходи виховного характеру, які здійснюються в загальноосвітніх навчально-виховних закладах під керівництвом учителів-вихователів. Позаурочна навчальна робота — різні види самостійної навчальної роботи учнів у рамках системи навчання і виховання (домашня навчальна робота, екскурсії, гурткова робота та ін.). Посібник навчальний — навчальна книга, в якій розкрито зміст навчального матеріалу, що не завжди відповідає вимогам чинної програми, а виходить за її межі, визначено додаткові завдання, спрямовані на розширення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності. Привчання — організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами примусу, обов'язковості з метою формування стійких звичок у поведінці. Прийом виховання — складова методу, що визначає шлях реалізації його вимог. Прийом навчання — складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію його вимог. Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування. Принципи виховання (від лат. ргіnсірium — основа, начало) — вихідні положення, які є фундаментом змісту, форм, методів, засобів і прийомів виховного процесу. Принципи освіти (від лат. ргіnсірium — основа, начало) — вихідні положення, покладені в основу діяльності всієї системи освіти України та її структурних підрозділів. Принципи управління — вихідні положення, які визначають основні напрями, форми, засоби та методи управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами. Прогностика педагогічна (від гр. prognostike — мистецтво робити прогноз) — галузь наукових знань, що розглядає принципи, закономірності та методи прогнозування щодо об'єктів, які вивчає педагогіка. Програма навчальна — нормативний документ, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу із визначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення. Професіограма — опис вимог, соціально-психологічних і фізичних особистісних якостей, які висуває певна професія. Професія (від лат. professio — офіційно зазначене заняття) — вид трудової діяльності, що потребує певних знань і трудових навичок та є джерелом існування, життєдіяльності. Психотехніка — напрям у психології, що розроблює питання застосування знань про психічну діяльність людини у процесі вирішення практичних завдань виховання особистості людини. Р Рада загальноосвітнього навчально-виховного закладу — об'єднання працівників загальноосвітнього закладу, учнів, батьків і громадськості, яка діє у період між загальними зборами (конференцією) для вирішення соціально-організаційних й економічних питань життєдіяльності загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Рада педагогічна — об'єднання педагогів навчально-виховного закладу з метою розгляду питань організації та вдосконалення навчально-виховного процесу. Рейтинг (від англ. rating — оцінка, клас, розряд) — індивідуальний числовий показник у системі освіти, оцінка успіхів, досягнень, знань у конкретний момент окремої особистості у певній галузі, дисципліні, що дає змогу визначити рівень таких досягнень або якість знань щодо інших осіб. Ретардація (від лат. retardatio — затримка, уповільнення) — відставання дітей у розвитку. Реферат (від лат. refeire — доповідати, повідомляти) — коротке викладення змісту прочитаної книги, наукової роботи, повідомлення за результатами дослідженої наукової проблеми. Рівні освіти — поступовість отримання загальноосвітньої та професійної підготовки через проходження певних етапів: початкова освіта, базова загальна освіта, повна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Розвиток фізичний — ріст біологічного організму в результаті поділу клітин. Рушійна сила розвитку — результат суперечностей між біологічними, фізичними і психічними потребами та наявним рівнем фізичного, психічного й соціального розвитку особистості. Рушійна сила виховного процесу — результат суперечностей між соціально-психічними і фізіологічними потребами та наявним рівнем вихованості особистості. Рушійна сила навчального процесу — результат суперечностей між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, а з другого — наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого. С Самовиховання — систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування й удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Синтез — метод, який передбачає мисленнєве або практичне поєднання виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в одне ціле. Система освіти — сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Скаутизм (від англ. scout — розвідник) — одна із систем позашкільного виховання, що є основою діяльності дитячих і юнацьких скаутських організацій. Виник на початку XX ст. Скаутські організації для хлопчиків (бойскаутів) і для дівчаток (герлскаутів) діють окремо. Сім'я — соціально-психологічне об'єднання близьких родичів (батьків, дітей, бабусь, дідусів), які живуть спільно і забезпечують біологічні, соціальні й економічні умови для продовження роду. Смаки естетичні — стійке, емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер. Совість — категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Спадковість — здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки. Спеціальність — необхідна для суспільства обмежена галузь застосування фізичних і духовних сил людини, що дає їй можливість отримати необхідні засоби для життя; комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності. Спілкування педагогічне — система органічної соціально-психологічної дії вчителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості. Спостереження — метод навчання, який передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному й виробничому середовищі без втручання ззовні у ці явища і процеси. Справи колективні і творчі — форма позакласних виховних заходів, у підготовці та проведенні яких беруть участь усі члени дитячого колективу, причому кожен учень має змогу виявити і розвинути свої творчі інтереси та можливості. Стадійність розвитку колективу — вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Стиль авторитарний (від фр. autoritaire — владний, лат. auc-toritas — влада, вплив) — стиль спілкування, що ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Стиль демократичний (від гр. demokratia — влада народу, народовладдя) — врахування думки й волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Стиль ліберальний (від лат. liberalis — вільний) — безпринципне байдуже ставлення до негативних дій вихованців, потурання учням. Структура процесу уміння — низка взаємопов'язаних і взаємозумовлених компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння), запам'ятовування, узагальнення і систематизація, застосовування, дієва практика як поштовх до пізнання і критерій істинності здобутих знань. Структура процесу виховання — логічно взаємопов'язані компоненти, які забезпечують процес формування особистості: оволодіння правилами та нормами поведінки, формування почуттів і переконань, вироблення вмінь і звичок у поведінці, практична діяльність у соціальному середовищі. Сурдопедагогіка (від лат. surdus — глухий і педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання та виховання дітей з вадами слуху. Т Такт педагогічний (від лат. tactus — дотик, відчуття) — почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователю найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею. Талант (від гр. talanton — вагомість, міра) — сукупність здібностей, які дають змогу отримувати продукт діяльності, що відрізняється новизною, високою досконалістю і суспільною значущістю. Тести (від англ. test — випробування, дослідження) — система формалізованих завдань для виявлення рівня підготовленості учнів (студентів), оволодіння цими знаннями, уміннями, навичками. Техніка педагогічна (від гр. technike — вправний, досвідчений) — сукупність раціональних засобів та особливостей поведінки вчителя-вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети вихователя і конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов (уміння в галузі культури мовлення; володіння своїм тілом, мімікою, пантомімою, жестами; вміння одягатися, стежити за своєю зовнішністю; дотримання темпу і ритму роботи; уміння спілкуватися; володіння психотехнікою). Тип навчання — спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини. В історії шкільництва виділились такі типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний. Тип навчання догматичний — тип, який характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснення; учні заучують їх без усвідомлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене. Тип навчання пояснювально-ілюстративний — такий тип, який полягає в тому, що вчитель повідомляє учням певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил тощо, використовуючи при цьому ілюстративний матеріал; учні мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити на рівні глибокого розуміння; уміти застосувати знання на практиці. Тифлопедагогіка (від гр. typhlos — сліпий і педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання й навчання дітей з вадами зору. У Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань, готовність застосувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості. Умовляння — один із прийомів методу переконування, спрямований на попередження навмисних дій вихованця з метою їх гальмування, враховуючи індивідуальні особливості його соціально-психічного розвитку. Урок — форма організації навчання, за якою вчитель проводить заняття у класній кімнаті з постійним складом учнів, що мають приблизно однаковий рівень фізичного і розумового розвитку, за усталеним розкладом і регламентом. Успадкування біологічне — процес отримання наступними поколіннями від біологічних батьків через генно-хромосомну структуру певних задатків. Успадкування соціальне — процес засвоєння дитиною соціально-психологічного досвіду батьків та оточення (мови, звичок, особливостей поведінки, морально-етичних якостей та ін.). Учитель — фахівець, який має спеціальну підготовку і здійснює навчання та виховання підростаючого покоління. Ф Фактори виховання (від лат. Factor — той, що робить) — об'єктивні та суб'єктивні чинники, які впливають на визначення змісту, напрямів, засобів, методів, форм виховання. Фетиш (від фр. fetiche — амулет, чаклунство): 1) неживий предмет, який, на думку віруючих, наділений надприродною магічною силою і слугує об'єктом релігійного поклоніння; 2) предмет сліпого поклоніння. Форми навчання (від лат. forma — зовнішність, устрій) — чітко виражена в часі й просторі організація навчальної діяльності учнів, пов'язана з діяльністю вчителя: белл-ланкастерська — форма організації навчання, яка полягає в тому, що один учитель керував навчальною діяльністю великої групи учнів (200—250 осіб), залучаючи до цієї роботи старших учнів (моніторів); учитель спочатку навчав моніторів, а потім вони в малих групах навчали своїх товаришів ("взаємне навчання"); бригадно-лабораторна — форма організації навчання, яка полягає в тому, що клас ділиться на бригади (по 5—9 осіб), на чолі яких стоять обрані бригадири; навчальні завдання дають на бригаду, яка має працювати над їх виконанням; успіхи навчальної праці визначають за якістю звіту бригадира; групова — навчання вчителем групи учнів, які перебувають на різних рівнях вікового й розумового розвитку без дотримання розкладу та регламенту; індивідуальна — навчання вчителем лише одного учня. Форми роботи класного керівника — індивідуальна, групова, фронтальна, словесна, практична, наочна. Формування (від лат. formo — утворюю) — становлення людини як особистості, яке відбувається в результаті розвитку та виховання і має певні ознаки завершеності. Функції класного керівника — забезпечувати умови для всебічного гармонійного розвитку школярів, координувати діяльність усіх вихователів щодо здійснення національного виховання, вивчати індивідуальні особливості учнів класу, організовувати первинний дитячий колектив, турбуватися про зміцнення та збереження здоров'я школярів, формувати навички старанності та дисциплінованості школярів, організовувати позакласну виховну роботу, проводити роботу з батьками, домагатись єдності вимог до вихованців, вести документацію класу. Функції колективу — організаторська, стимулювальна, виховна. Функції навчання (від лат. functio — виконання, звершення) — функції, які передбачають виконання освітньої, виховної та розвивальної дій. Функції педагогіки (від лат. functio — виконання, звершення) — чітко окреслені напрями й види діяльності, пов'язані із завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості. Функції сім'ї — біологічна (репродуктивна), соціальна, економічна. Функція (від лат. ї functio — виконання, звершення) — спосіб діяння речі або елемента системи, спрямований на досягнення певного ефекту. Функція сім'ї спрямована на вирішення біологічних (репродуктивних), соціальних та економічних завдань у системі продовження роду. Фуркація (від лат. furcatus — роздільний) — побудова навчальних планів у старших класах загальноосвітніх навчально-виховних закладів за певними профілями — гуманітарним, фізико-математичним, природничим та ін. — з наданням переваги тій чи тій групі навчальних дисциплін. Ц Цінності моральні загальнолюдські — набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот. Цінності моральні національні — історично зумовлені й створені певним етносом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але відбивають певні національні прояви, своєрідність у поведінці та слугують основою соціальної діяльності людей окремої етнічної групи. Ч Честь — категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстояти, підтримати гідність, репутацію — свою особисту чи колективу, — членом якого вона є. Ш Школа авторська — навчально-виховний заклад, діяльність якого ґрунтується на провідній психолого-педагогічній концепції, розробленій окремим авторським колективом. Школа малокомплектна — школа без паралельних класів з малим контингентом учнів. Школознавство — галузь педагогіки, яка займається дослідженням завдань, змісту і методів управління шкільною справою, системою управління та організації діяльності загальноосвітніх навчально-виховних закладів.