Легенда про вишиванку
Ми, українці, з гордістю носимо вишиту сорочку. Українська вишиванка є найкращим та найдорогоціннішим подарунком чи сувеніром вже протягом дуже тривалого часу. Та чи знаємо ми про історію хрестиків на цьому вишитті?
Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.
Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому...
А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п'ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Пантрує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим.
Але не вберегла... Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:
— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!
І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.
Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька.
Як і коли прийшла, Марія не чула.
— Слава Богові, — привіталася.
— Слава.
— Що, помирає остання?
— А могла б жити!
Аж кинулася Марія:
— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!
Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:
— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
— Присягаю... Донечкою!
— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно... Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки вздриш на очах...
Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:
— А виший іще терен... А калину...
Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу.
З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар.
Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників.
Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:
— Боже милий, та ж то моя надія!
...А діти мруть...
— Господи! Та ж я не переживу її смepті!
...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:
— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Будете жити! Рятуйтеся!
Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.
Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися.
Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:
— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода..., — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.
Дитина на очах зчорніла і померла.
— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки...
З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.
Носять оту красну одіж і понині.
Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей...
Колись, дуже давно: коли у свiтi панували мир i гармонiя, а замiсть людей Землю заселяли Боги, зароджувалося чимало цiкавих легенд... Як ось, наприклад, ця: загадкова, барвиста, як i сама її героїня, легенда про Осiнь. І так, почнiмо...
В одному чудовому мальовничому куточку Землi, який в тi часи вважався центром всього всесвiту, зустрiлися Богиня достатку Абунденція i Бог дощу ДащБог. Молодi, ще зовсiм юнi Боги закохалися один в одного, i, отримавши дозвiл вiд Головного Бога Зевса, з’єднали своє кохання i поселилися на Золотiй Горi. i народилася у них чарiвна, золотоволоса дiвчинка, яку вони назвали — Осiнь.
З кожним роком дiвчинка робилася все гарнiшою i гарнiшою. Її добротi дивувалися всi. Добре серце Осенi та її неймовiрна врода зачаровувала усiх Богiв-юнакiв. Проте, настав одного разу у всесвiтi переворот, який змусив Головного Бога Зевса переселити всiх Богiв з Землi на єдину Гору Олiмп, у зв’язку з тим, що Землю почали заселяти простi смертнi люди.
Поселивши своїх Богiв на Горi Олiмп, Зевс змушений був також створити зручнi умови для життя смертних, i назначив кожному зi своїх пiдопiчних Богiв вiдповiдне призначення. Так Боговi сонця — дарувати людям тепло, зiгрiвати Землю; Посейдону — панувати над усiма океанами й морями... Кожен Бог мав своє чiтке завдання. Батьки красунi Осенi також мали своє визначене призначення: ДащБог — мав завдання поливати дощем Землю i цим самим допомагати своїй коханiй дружинi: Богинi достатку Абунденції
збiльшувати врожайнiсть усього рослинного свiту, який необхiдний для нормального iснування смертних людей.
Все було добре : люди жили своїм життям, як i Боги, народжували i ростили своїх дiтей, а самi Боги допомагали їм у цьому. Ще зовсiм молодим та юним Богам, Зевс також доручив невеличкi завдання. Так, молодiй красунi Осенi було доручено у вiдведений в роцi перiод, а ми його сьогоднi називаємо “Осiнньою порою”, зафарбовувати у жовто-гарячий колiр листочки на деревах та кущах. В свою чергу одному з молодих Богiв-юнакiв — Вiтерцю, доручив зривати цi, наче золотi, листочки i кружляти їх у ритмi “осiннього вальсу”.
Бог Зевс строго-настрого заборонив своїм Богам эближуватися iз звичайними смертними людьми, обмеживши їхнi взаємовiдносини лише допомогою людям зi сторони Богiв в покращеннi умов їхнього повсякденного життя. Проте, неймовiрною вродою юної Богинi Осенi зачаровувалися як Боги-юнаки, так i юнаки серед людей.
Осiнь i гадки не мала, що юний Бог Вiтерець, син Бога Посейдона та Богинi Вiхоли, був таємно закоханий в неї. Можливо, якби вона знала про це, то мабуть i не сталося б того найстрашнiшого, що чекало попереду ще зовсiм юну красуню Богиню. А сталося те, що в неї закохався смертний!
Простий хлопчина iз звичайної селянсько сiм’ї був донестями закоханий в Осiнь. І своїм гарячим серцем, молодий хлопець все ж зумiв завоювати взаемнiсть почуттiв у своєї єдино красунi Осенi. Осiнь переступила закон Зевса i покохала смертного всiм своїм добрим золотим серцем.
Юнак зробив те, чого не встиг зробити молодий Бог Вiтерець: вiн зiзнався у своїх щирих та гарячих почуттях до Богинi, i цим самим отримав у винагороду рiвносильну любов Осенi до себе. Вiтерець же дуже ревнував та виношував у свой вiтрянiй головi страшний намiр — згубити життя смертного юнака. Проте, Вiтерець ще був надто юний та слабкий, щоб це зробити.
Богиня Осiнь настiльки сильно любила свого смертного, що готова була зректися звання Богинi... І з цим проханням попрямувала на саму вершину Олiмпу до Головного Бога Зевса. Зевс уважно вислухав Осiнь, i на Радi Всiх Старiйшин-Богiв, вирiшив задовiльнити прохання закоханої Осенi. Вiдiбравши у неї титул Богинi, вiн зiслав її з Гори Олiмп на Землю, прирiвняши її до звичайних смертних. Осiнь стала такою ж людиною, як її коханий.
Вiтерець же не переставав думати про свiй смертельний замах на життя молодого хлопця...
Закоханi Осiнь та юнак зажили щасливим земним життям пiд покровительством Олiмпiйських Богiв. Лише ревнiсть i чорнi намiри одного Бога Вiтерця, створювали, на перших порах, незначнi та все ж таки перешкоди у нормальному життi молодого хлопця. Невгамовний Вiтерець жбурляв у чоловiка своєї коханої Осенi рiзного роду речi, якi тiльки були йому пiд силу. А поскiльки сили його ще були надто малi, то i шкоди як такої вiн йому завдати не мiг.
Йшли роки. Осiнь народила своєму чоловiковi трьох гарненьких та здоровеньких синочкiв, яких воин назвали Вереснем, Жовтнем та Листопадом. Усi вони були дуже схожими на свою люблячу маму : такi ж красивi; та смiливi, як їх батько.
Проте за цi роки i Вiтерець набрався бiльшої сили i вже давно не був тим Вiтерцем, що лише зривав з дерев листочки, вiн став зовсiм могутнiм Буревiєм, пiд силу якому було викорiнення з землi дерев. Разом iз силою вiтерця виросла i його ненависть та ревнiсть до чоловiка красунi Осенi. І ось одного разу, коли молодий батько трьох синiв та люблячий чоловiк своєї дружини Осенi пiшов в лiс за дровами, сердитий на нього за своє втрачене кохання Вiтерець своєю потужною силою Буревiя, яку вiн набув за всi цi роки, - вирвав iз корiнням з землi велетня-дуба i, пiднявши його високо у повiтрi, з неймовiрною силою своєї ненавистi кинув його на чоловiка “своєї” Осенi, забивши його до смертi.
Вiтерець своїм жахливим вчинком зрадив довiру Зевса i за це був жорстоко покараний: роззлючений Бог Зевс ув’язнив його у пiдземеллi на вiки. Саме тому ми сьогоднi чуємо чимало про такi страхiтливi стихiйнi лиха, як землетруси: розгнiваний на весь свiт i на весь Олiмп Вiтерець, замiсть листочкiв та дерев змушений тепер штовхати пiдземнi плити, завдаючи цим самим руйнiвних збиткiв на Землi.
Красуня Осiнъ, дiзнавшись про страшну смерть свого коханого, день i нiч лила гiркi сльози, якi для її батька — ДащБога здавалися нескiнченним проливним дощем. І лише її рiднi синочки: Вересень, Жовтень та Листопад допомагали їй жити на цьому свiтi.
Зевс не мiг спокiйно дивитися , як страждає молода мати без свого чоловiка i вiн вирiшив повернути їй титул Богинi i разом з синами забрати назад на Гору всiх Богiв — Олiмп.
З того часу Осiнь знову почала фарбувати у жовто-гарячий колiр листочки дерев та кущiв, а її сини: Вересень, Жовтень i Листопад, - перетворилися у окремi мiсяцi, якi стали невiд’ємними часточками своєї матерi — красунi Осенi.
Осiнь та її сини перейняли вiд своїх рiдних Богів: Богинi достатку Абунденції - дарувати врожайнiсть та щедрiсть землi, i цим самим дарувати людям життя вiд вирощених пiд золотим сонцем та регулярно пiдлитих ДащБогом харчiв рослинного свiту. Фрукти та овочi дарованi Осiнню та її синами стали невiд’ємною часткою життя всього земного людства.
Немає коментарів:
Дописати коментар