Учитель не професія, це доля …. або Ще 5 років – і можна на пенсію… або Що б не вигадали в Міністерстві – у клас заходить таки вчитель…

Колись я собі думала: Боже, то вони мають по 20 років стажу?  Та то вже пора на заслужений відпочинок)))))!

Ага, сьогодні беру свої слова назад, бо зараз точно не вважаю себе «пенсією» …навпаки!!!!

20 років тому я розпочала свою педагогічну діяльність ( 28.11.2002) у СЗШ 99 м. Львова. Пам’ятаю той день як сьогодні: Богдан Гриців (Богдан Федорович) підписав наказ і сказав: «Радий бачити учнів колегами». До речі, 9 років у тій школі навчалася, 16 - працювала, отже чверть століття віддала Їй! І нині особливо хочу подякувати Богданові Федоровичу за все-все:

- допомогу

- підтримку

- досвід
- надхороше ставлення

- та… інтерактивну дошку в кабінеті.

Тепер уже 4-ий рік працюю у Львівському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну.

А все починалося так:

33 роки тому 2 чи 3 вересня, будучи ученицею 1 класу СЗШ 30 і їдучи ліфтом з мамою додому, я обрала свій фах раз і назавжди  та жодної секунди не шкодувала про вибір (за що безмежно вдячна своїй першій учительці Ірина Галан). Від 1 до 11 класу я мріяла стати вчителькою української, тому у випускному класі проблем із вибором майбутньої професії не було зовсім!!! Ніколи не уявляла себе медиком, економістом, банкіром, інженером, пекарем чи прокурором!!!

"Босий мандрівник із торбинкою за плечима"

Сьогодні відзначаємо 300 річницю від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета і педагога Григорія Савича Сковороди. 

 Давня українська література була невичерпним духовним джерелом для наступних поколінь, а Сковорода - золотим мостом між давнім і новим українським письменством. І хоч правда, що Сковорода "тікав від людей", але робив це заради людей, щоб постати перед рідним народом у високому найменні справжньої людини.