Казка про Львів

Львів - незвичайне місто. Навіть оповитий дощем, кожного гостя він манить чимось незбагненним, що ховається у його древніх мурах. Блукаючи старими львівськими вулицями, мимоволі поринаєш у світ їх кам’яних легенд. Недарма Львів ще називають містом легенд – ледь не кожен будинок у ньому має свою таємницю. Виникає нестримне бажання повернутися сюди знову, у це загадкове місто левів…

Королівську душу цього міста – часом грізну, часом по-дитячому привітну, часом сумно-дощову, або ж лагідно-життєрадісну – вдихнув у давні мури його засновник князь Данило Галицький, назвавши місто на честь сина Лева.

Місто розташоване на вододілі рік, які несуть свої води до Чорного та Балтійського морів. Ця примха природи якимось чином вплинула на історичний темперамент львів’ян. Діти своєї землі, щирі патріоти, вони вміло й далекоглядно підтримували зв’язки зі Сходом і Півднем. Торгівельні , дипломатичні й культурні магістралі започатковувались, перехрещувалися у Львові; екзотичні крами й вироби на людних майданах були такими ж природними, як мистецькі витвори тутешніх майстрів; тут звучали всі слов’янські мови упереміж із грекою, латиною, німецькою, італійською.

Нема нічого дивного в тому, що населення було різномовне, різноплемінне, усі від уродженців Кріту до втікачів із вірменських і кримських міст – знаходили притулок під львівським небом. Православні і католицькі собори, мусульманські мечеті, караїмські кенаси, іудейські синагоги славили ім’я боже кожен по-своєму, і цей строкатий мовно-етнічний вавілон не міг не позначитися на культурі середньовічного Львова. І насамперед – на архітектурі. Такої відвертої і просттодушної, але й зумисної і щедрої електики стилів, напрямків, почерків, окрім хіба шо Праги, не зустрінеш у жодному місті Європи.

У 30-х роках нашого століття Львів називали «маленьким Парижем». Мабуть, мали на увазі артистизм міста, велику кількість театрів, музичних закладів, кав’ярень, ательє скульпторів і художників, букіністичних книгарень.

Про Львів не можна говорити без любові. Для львів’янина – це його дім, його життя, його праця. Львів наче відкрита книга, з давніх і новітніх сторінок якої львів’яни черпають не тільки мудрість, але й снагу та натхнення. Тому їм притаманна потреба час від часу відчути під ногами відполіровану століттями бруківку середмістя, прислухалися до мелодійного передзвону ратушевого годинника, доторкнутися до патини віків на древніх стінах. Не може не полюбити Львів і той, хто хоча б раз побував тут. Львів неповторний – ранковий чи вечірній, у ньому є щось неймовірно казкове.

Зметнулися в небо стрункі ажурні вежі, навколо ратуші вдарили срібні фонтани, кам’яного різьблення порталів торкнулися м’які півтіні, а вітражі, перехоплюючи сонячні промені, заграли всіма барвами веселки. Вражають заселені будівлі кмітливими і дотепними людьми, на вулицях вітає неповторний запах хліба, квітів та міцної кави.

Сперечаються дзвони, час від часу обізвуться поважні міські дзигарі, а на театральних майданчиках розпочалося трагікомічне дійство – чи то містерія, чи то карнавал. Аж ожили і підвелися геральдичні леви – враз і собі захотіли вдіяти щось людське: зазирнути у старовинну книгу, помандрувати вузькою вуличкою, завітати до найближчої книгарні…

Такою є казка про Львів – місто майстрів і левів.

Продовження фільму "Хроніки древнього Львова" дивіться тут