Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В.Симоненко
Багатьом талановитим українцям доля відвела на цій планеті часу в обріз. Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Василь Стус прожили по 47 років, Леся Українка - 42, Павло Грабовський - 38, Василь Симоненко - ще на десяток менше. Якщо взяти до уваги, що перших двадцять літ у цих талантів, як і у звичайних людей, припадає на дитинство та юність, то не так вже й багато залишалося їм на реалізацію своїх здібностей та святу справу - служіння народові й Україні.
Його життя було миттєве, як спалах метеора. Він сліпуче сяйнув на українському небосхилі й пішов за обрій, полишивши сучасників у болісних роздумах: жити їм так, як він, чи й далі животіти у вічному страху і духовно нидіти.
"Він мало жив, немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж доб'ється до нашого слуху шум його двигунів. Василь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, зарядженого тривогою двадцятого віку і любов'ю до української землі" (Д.Павличко).
Немає коментарів:
Дописати коментар