Хто знав, що й дотепер
до років горя й праці
Ті легковажні дні,
уламки буйних літ,
Простягнуть золотий,
метеоричний слід?
М. Зеров
Сьогодні відзначаємо 125-річчя від дня народження Миколи Зерова, українського поета-неокласика, літературознавця, критика та полеміста, блискучого знавця і перекладача античної літератури, лідера українських «неокласиків».
Не залишив по собі жодного знаменитого твору, але був і залишається, за словами Євгена Сверстюка, однією з наймасштабніших постатей свого часу.
Своєю культурологічною спрямованістю творчість Зерова найтісніше пов'язана з філософсько-поетичним інтелектуалізмом Лесі Українки, а за межами національної традиції – з поезією Рільке та Еліота.
Під час літературної дискусії 1925-1928 років Зеров підтримував погляди Миколи Хвильового, зокрема вважав основною цінністю літературно твору його високу художність, а українську словесність – невід'ємною складовою частиною європейської культури, кращі зразки якої здатні задовольнити найвимогливіший смак.
Свою позицію Зеров зреалізовував і у своїй літературній критиці, «позбавленій ефектів і яскравих приман», і публіцистиці, «укутаній атмосферою 20-х років на Україні» (Євген Сверстюк), і пишучи власну поезію та здійснюючи поетичні переклади.
Немає коментарів:
Дописати коментар