Фатальна жінка української літератури

Її любили чоловіки, а талантові заздрили деякі найвідоміші українські письменники та письменниці. "Яке піднесено прекрасне створіння ця жінка!" – писав про неї Тарас Шевченко і радив Іванові Тургенєву вивчати українську мову саме за її творами.

Сьогодні виповнюється 181 рік від дня народження української письменниці Марії Вілінської (літературний псевдонім - Марко Вовчок). 

Тарас Шевченко охрестив її  «кротким пророком и обличителем жестових людей несытых», своєю «дочкою», а вона його «батьком».

Пантелеймон Куліш називав Марію «мовчазним божеством». Про її літературну творчість: «Автор трудился как этнограф, но в этнографии оказался поэтом»; це було кадіння «з десяти кадильників».

Існує думка, що саме Марко Вовчок надала українській літературі «надмірної сльозливості». П. Куліш пояснює це явище: «Чому цих оповідань не можна читати без сліз? Тут немає ні страшних лих, ні великих нещасть, ні трагічних катастроф. Люди живуть, старіють і вмирають так просто, як зазвичай буває в селах, і проте ж у читача стискається серце і виступають сльози при багатьох, самих звичайних повсякденно видимих ​​сценах... Герой Марко Вовчок вводить нас у пізнання характеру і життя народу, і в той же час він наповнює нашу душу теплотою почуття, що дихає в кожному його слові».

Ганна Барвінок, дружина Куліша: «… була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!». «Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!..». Г. Барвінок потім думала: «Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!..».

Олена Пчілка вважала авторку нахабною самозванкою, московкою, що, мовляв, вкрала прекрасний вінець українського автора – Опанаса Марковича.

Катерина Юнґе, донька графа Толстого: «… всі чоловіки сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…»

Олександр Герцен порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, такою ж зневажливою до умовностей, суперечливою та роковою.

Дослідник Віктор Домонтович охрестив її «моцартом любовних історій» минулого віку.

...Підсумовуючи свій життєвий і творчий шлях у листі до сина Богдана, М. Вовчок писала: 

"Я прожила весь свій вік, йдучи по одній дорозі і не звертаючи в сторону ... У мене могли бути помилки, слабкості ... як у більшості людей, але в головному я ніколи не осквернила себе відступництвом". Саме тому її творчості судилося таке довге життя...