В одному селі жили
люди. Було це ще за тих часів, як на Україну нападали татари. Як-не-як, а
виживали від набігів. Але, як кажуть люди: «Біда сама не ходить, а діточок із
собою водить». Несподівано прийшло лихо. Вимерло село від чуми. На місці
поселення, в якому вимерли усі люди, залишилася у долині криничка. Дбайливо
доглядали її як пам’ять про своїх предків.
Одного разу людям, які були коло
кринички, явилась Матір Божа. З того часу вода в ній стала цілющою. Криничку
назвали свяченою і водою з неї зцілювали різні хвороби. Багато людей приходило
до неї, щоб набратися сили та здоров’я. Місцевому панові Підгорському дуже не
подобалось те, що люди брали воду з кринички. Він наказав своїм конюхам
засипати джерело. Ті набрали сміття, гною і засипали криничку. Через деякий час
захворів малолітній син пана і осліп. Куди тільки не возив Підгорський свого
сина, до яких лікарів не звертався, але ніхто не міг допомогти дитині.
Одного
разу панові приснився сон, що Матір Божа сказала йому:
— Вичисти свячену
криничку, і твій син знову прозріє.
Пан не хотів вірити в цей сон, але
доведений до відчаю горем, разом із своїми слугами вичистив джерело. І сталося
диво! Син його знову став зрячий. А свячена криничка і по цей день радує своєю
цілющою водою, а люди дбайливо доглядають і упорядковують її.
Немає коментарів:
Дописати коментар