Це було так давно. В той час коли землю висвітлювало чисте безхмарне сонце. І дощ лише іноді опускав свої холодні сутінки. На землі панувала любов і спокій. У той час жив на землі прекрасний принц на ім'я Сніг. Його очі були небесного кольору, а срібні волосся принца спадало на плечі. Його замок був витканий зі світла. А в саду росли ніжні як дотик вітру троянди. Одного разу молодий принц пішов у ліс, що б помилуватися ранковою зорею. Він присів під деревом і заплющив очі, прислухаючись до пташині трелі. Раптом його спокій перервала прекрасна пісня. Голос звучав як тисячі дзвіночків зливаються в один чарівний звук.
Принц підвівся і пішов на голос. Пісня ставала все голосніше і голосніше. Нарешті він вийшов на галявину, посипану квітами. Посередині сиділа дівчина з волоссям кольору хмар. Сніг підійшов до неї. Зніяковівши, дівчина перестала співати. Вона опустила свої яскраво сині очі, а її білі щоки вкрилися легким рум'янцем. Принц сіл з нею поруч і сказав:
- У тебе чарівний голос. Будь ласка, заспівай ще.
Але замість відповіді дівчина лише зніяковіло посміхнулася, злегка оголивши два ряди білосніжних зубів.
- Прошу, скажи, як тебе звати?
-Зима. - Тихо відповіла дівчина, дивлячись йому в очі.
Принц дивився на її прекрасне личко, осяяне сонцем, і розумів, що він закохується в цю тендітну дівчину. В її голос. В її сині бездонні очі.
Зима жила в селі зі своєю сім'єю. Її село перебувала близько від замку. Вона любила приходити на цю галявину і збирати білі троянди. Її ніжні риси обличчя і самі були схожі на ранкову троянду.
Вони розмовляли і розмовляли, не помічаючи, як летить час. Сонце вже майже село. Зима раптом згадала, що їй пора додому. Вона попрощалася з принцом і в ту ж секунду зникла в укритому сутінками лісом.
А принц не смів навіть рушити, поки куточок небесно-блакитного плаття Сніжинки не зник за деревами. Йому не хотілося додому, і він вирішив залишитися на галявині. Дивлячись в потемніле небо, на якому вже з'явилися перші зірки. Він дивився на них і згадував сяйво очей дівчини. Принц вирішив, що вранці він піде в село Зими і знайде будь-яку ціну. В замок він повернувся вже пізно вночі. І лише місяць був його супутницею.
На ранок, прокинувшись, Сніг, виявив біля себе свого першого міністра.
- Алексій, що ти тут робиш?
- Ви вчора не прибули до вечері я вирішив піти провідати вас і приніс вам сніданок. - Відповів міністр, вказуючи на піднос, що стояв на столі.
-До біса сніданок! Алексій, я одружуся! Сьогодні ж я поїду в село, знайду Зиму і зроблю їй пропозицію!
Алексій зблід. Його очі заблищали недобрим вогником. Він підійшов до підносу і висипав у чашку з чаєм білий порошок.
-Ну що ж. Тоді вам варто підкріпитися. Випийте цей чай, він додасть вам сили в пошуку.
- Спасибі, Алексій. - Подякував принц і зробив великий ковток.
Гаряча рідина обпалила горло. Сніг мало не впустив чашку, але міністр наспів вчасно. В очікуванні чогось Алексій стояв і дивився на принца, стискаючи в руках чашку. Його очікування були винагороджені. Через кілька миттєвостей, голова принца схилилася на подушку, і він заснув міцним сном.
- Спіть спокійно Ваше Високість. Ви більше ніколи не побачите вашу наречену. - З цими словами Алексій зловтішно посміхнувся і покинув кімнату.
Деякий час пройшов принц, нарешті, прокинувся. У нього моторошно боліла голова. Але, згадавши про своє рішення, він встав, одягся і велів привести його коня. Алексія не де не було видно. Принц вирішив його не шукати і попрямував на пошуки Зими.
Приїхавши в рідне село дівчини, він став розпитувати про неї. Але люди лише хитали головами. Але раптом один маленький хлопчик підійшов до принца і тихо сказав:
- Кілька годин тому в наше село приїхав злий чоловік. Він відвіз Зиму з собою. А ще він сказав, що якщо хто-небудь про неї запитає, то ми повинні відповідати, що ми не знаємо хто це. Вони поскакали у бік обриву.
- А ти не боїшся? - Запитав Сніг.
Хлопчик не встиг відповісти. Прибігла його мати. Вона щось намагалася пояснити принцу, але він не став слухати її і поскакав у вказаному напрямку.
Виїхавши до обриву, він побачив бездиханне тіло Зими. Над нею стояв Алексій із закривавленим ножем у руках. Сніг, зійшовши з коня, підійшов до тіла Зими. Вона була мертва. Очі принца наповнилися ненавистю. Не в силах більше стримуватися він кинувся на Алексія. Але Алексій подав вперед руку з ножем, і холодна сталь встромилася в гарячу плоть принца.
- Тепер я буду королем!
Алексій засміявся. Його сміх змушував напружуватися кожну клітинку в тілі Снігу. Але він нічого не міг зробити. Він тільки відчував, як втрачає свідомість від нестримної болю. Тим часом Алексії в нападі істеричного сміху зробив крок назад. Це був останній крок у його житті. Прямо під ним перебувала безодня. Відчуваючи, що втрачає рівновагу, він упустив ніж і намагався вхопитися за коріння дерев. Але безуспішно. Ще одна мить і він зник.
У принца вистачило сил тільки на те що б нагнутися до Зимі і поцілувати її в перший останній раз. І вже через секунду він лежав мертвий поруч з нею і стискав її холодну руку.
На наступні ранок тіла закоханих перетворилося. У білу куряву. В пам'ять про їхню трагічну смерть люди назвали цю пору року взимку, а білу куряву - снігом. До цих пір, коли йде сніг, серця людей наповнюються радістю і, дивлячись на цю казку, вони згадують своїх коханих.
Немає коментарів:
Дописати коментар