Покрова Пресвятої Богородиці та День українського козацтва

Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.

Покрова — християнське свято, шановане у православному світі й зокрема в Україні, Це свято пов’язане з ім’ям святого Андрія. Коли місту загрожувала сарацинська навала, святий Андрій під час молитви побачив у небі Пресвяту Діву Марію, яка розкрила над християнами свій омофор (покров). Таке заступництво Богородиці додало сил візантійцям, і вони дали достойну відсіч чужинцям.

В Україні свято Покрови набуло широкої популярності. Божа Матір Покрова вважалася покровителькою запорозьких козаків. Головним храмом на Січі був Покровський, і престольне (храмове) свято відзначали відповідно 14 жовтня.
Козаки, ідучи у похід, брали з собою образок Покрови як священний оберіг. Пресвяту Богородицю Покрову в Україні також вшановували жінки, вважаючи її своєю заступницею.Божу Матір, яку називали в тому числі і Покровою, вважали своєю покровителькою запорозькі козаки, а значить, вона є покровителькою України. Після Указу Президента України 1999-го року день 14 жовтня відзначається як День українського козацтва.

Дбайливі господарі уважно спостерігали цього дня за погодою. Якщо вітер дмухав з півдня, чекали теплої зими; а «коли на Покров вітер з востока, то зима буде жорстока». Сильний вітер на Покрову віщував вітряну весну. Якщо до Покрови ще не відлітали у вирій журавлі, сподівалися на затяжну нехолодну осінь. 

До Покрови годилося закінчити всі роботи, пов’язані із землею. Культури, що давали плоди «поверх землі», наприклад, капусту чи кукурудзу, ще можна було збирати. А от буряк чи картоплю належало викопати раніше. Треба було завершити й сівбу озимини, щоб не турбувати землю, не орати, не волочити тощо. Ледачих господарів, які не встигли до цього свята впоратись із роботами, лякали тим, що, длубаючись у землі, вони начебто можуть розбудити зміїв, які на той час уже заповзли у нори зимувати. Тоді розбуджені гади кусатимуть людей навіть у холодну пору року. 

Про добрих господинь казали: «Як прийшла косовиця, то жінка кородиться; як прийшли жнива, то й жінка як нежива; а як прийшла Покрова, то й жінка здорова». 

У народі складали безліч приказок-прикмет, пов’язаних із святом Покрови. Говорили: «Прийшла Покрова — всохла діброва», «До Покрови думай про пашу для корови», — оскільки пасти худобу вже було неможливо через відсутність трави. Отже, з Покрови починалися холоди: «По Покрові — по теплові», «Прийшла Покрова, натопи хату без дрова», «По Покрові сиди, чумак, у домі». 

Восени до самої Покрови до дівчат засилали старостів, влаштовували весілля. Перед Покровою був найбільш активний шлюбний період. Формально він тривав до Пилипівки — початку Пилипівського посту (27 листопада). Насправді ж сваталися тільки до Покрови, а весілля гуляли до Дмитра (8 листопада). Мрії дівчат про щасливе заміжжя втілилися у народних приказках: «Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — кригою, а дівчат — шлюбним вінцем»; «Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку, хоч наміткою, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою»; «Святая Покровонько, покрий мою головоньку як не хусткою, то онучею, бо вже дівкою наскучило». 

Відомо, що одним з обрядів, присвячених зміні соціального статусу, переходу дівчат у стан заміжніх жінок, було скидання весільного дівочого вінка і покривання молодої жіночим головним убором — наміткою чи хусткою. Відтоді жінка вже не мала права ходити з непокритою головою. Про незасватаних дівчат із гумором говорили: «Минула Покрова — заревла дівка, як корова»; «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі нею хоч лавку витри». 

Жінки переказували, що з Покрови на два тижні починається бабине літо. Ці дні — ніби прощання природи з літом, повернення на кілька днів теплої погоди перед тим, як холодна осінь остаточно набирала сили. Бабине літо не супроводжувалося жодними специфічними обрядами. 

З Інтернету