Народна легенда про матір

В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: батько, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре.

Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Бачить, стоїть у дворі хтось у чорному.

Вона не бачить хто та й питаєє:

- Хто в нашому дворі стоїть?

А воно й каже:

- Я Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А дівчинка каже Смерті:

- Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.

- Тоді йди до хати, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я візьму тебе.

Вона зайшла до хати, нікому нічого не сказала та тихенько-тихенько лягла спати.

Виходить друга сестричка. І та бачить, що хтось у чорному стоїть. І та питає:

- Хто там стоїть у нашому дворі?

- Я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А вона просить:

- Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.

- Добре, візьму. Іди до хати, попрощайся з усіма рідними, і я тебе візьму, а братика залишу.

Зайшла вона до хати і більше не повернулася, бо й та не хотіла вмирати.

Через якийсь час виходить батько. Вийшов, побачив Смерть у чорнім та й питає:

- Хто там у мій двір зайшов?

- То, - каже, - я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому одну душу взяти.

А батько каже:

- Не бери мого сина, бери мене. Він ще такий молодий, най би жив.

- Добре, іди до хати, попрощайся з усіма, вийдеш, і я візьму тебе.

Зайшов батько до хати та й більш не прийшов. Десь по півночі виходить мати. Вийшла, бачить, хтось стоїть у чорному. Питає мати:

- Хто тут у нашім дворі?

- Я, Смерть. Я цієї ночі із цього дому маю одну душу взяти.

Мати просить із сльозами:

- Прошу тебе, не бери мого синочка, бери мене.

- Добре, йди до хати, попрощайся з усіма. Вийдеш надвір, та й візьму тебе.

Мати зайшла до хати, поклала синові на головочку другу хустину мокру, намочила її в холодній водичці. Вкрила сина, повкривала доньок, пішла до чоловіка і попрощалася з ним, поцілувала його і вийшла надвір.

- Смерте, я готова, бери мене.

Дивиться вона, а там стоїть хтось у білому та й каже їй:

- Ти - справжня мати. За те, що ти така справедлива, я й твого сина лишаю, і тобі життя дарую. Ти одна в цьому домі така, що за всіх готова на смерть піти.