Поховали батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній проставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою книгу і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почитати батькову книгу або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували у його селі, то обов'язково відвідували могилу його батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато розумних думок і зробив добрішими їхні серця.
Блог Наталії Яринич, викладача української мови та літератури Львівського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну
літ
- Головна сторінка
- Нормативна база
- Про мене
- Аудиторія української мови та літератури
- НМК дисципліни
- Моя академічна група
- УМЛ Робочі програми
- Самостійна робота
- Моя ВСЕОСВІТА
- Публікації
- Самоосвіта
- Дистанційне навчання
- "Не бійтесь заглядати у словник..."
- Тести online
- ЗНО (ву) ЗНО
- Літературний портрет
- У світі синонімів
- У світі паронімів
- Наголошуймо правильно
- УЛ LearningApps
- УМ LearningApps
- Моволюбам
- Робота з обдарованою молоддю
- Дослідна робота
- Благодійність
- Педагогічний словник
- Тести story Instagram
- Притчі для душі
- Цікаві легенди
четвер, 30 вересня 2021 р.
Легенда про бібліотекаря
Було у батька три сини. Перед смертю він подарував кожному по книзі і звелів розпорядитися подарунком, як хто захоче, а ще - посадити на могилі батька по жолудю.
Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина - дав кволий росток, який пожовтів і засох. А з жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни, пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.
Багато весен і зим спливло по річці часу. Люди забули імена синів того батька. Але мудре насіння знань з мудрої батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися з покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилося одне покоління іншим і тільки вічнозеленим залишається той дуб.
Така легенда - це легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.
«Цей дивний світ – бібліотека» !!!
Перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після запровадження в 988 році християнства. Найбільшою і найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг!!!
Книги, які виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі.
Під час монголо-татарського нашестя книги загинули у війнах і пожежах. З тих часів збереглися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші: Рейнське Євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва). На цій книзі приносили присягу французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції, Остромирове Євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр.., Мстиславове Євангеліє XII ст.
У Західній Україні активний бібліотечний рух починається зі створення галицько-волинського князівства (приблизно з ХІІІ ст.). При дворі князя Володимира Васильковича - книжника і філософа - існувала величезна книжкова майстерня.
З появою книгодрукування в середині XV ст. відбуваються значні зміни у всьому європейському книговиданні і, звичайно, у бібліотечній справі. Значний розвиток бібліотеки набули в XVI ст., Великі книгосховища з'явилися при школах в Острозі й у Львові. У XVII ст. організована бібліотека Київської академії. У XVIII ст. значні бібліотеки мали заможні благородні пологи, козацька старшина, єпископи, монастирі, різні школи.
У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в Західній Україні, яка входила на той час до складу Австро-Угорщини, діяла мережа культурно-освітніх осередків «Просвіта». Це суспільство вже в 1914 мало по всьому краю 78 філій, 2944 читальні. У 1914-му власні читальні діяли в 75% українських населених пунктів Галичини, в 1939-му мережею філій та читалень «Просвіти» було охоплено 85% західноукраїнських земель.Сьогодні в Україні налічується близько 40 тисяч бібліотек. Серед провідних - Національна бібліотека імені України В.І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна бібліотека України для дітей, Державна історична бібліотека України та інші.
Шановні бібліотекарі!
У цей день професійного свята наше суспільство віддає данину шани подвижникам бібліотечної справи, людям, які присвятили своє життя служінню народу, книзі, знанням.
Сьогодні важко переоцінити роль цих культурно-просвітницьких осередків у збереженні та популяризації знань, накопичених людством, їх внесок у розвиток вітчизняної освіти, збагачення духовного потенціалу суспільства.
Задовольняючи наукові і культурні потреби громадян, бібліотеки забезпечують нерозривний зв’язок минулого і сьогодення, одержання повного огляду інформації зі світового простору, сприяють піднесенню інтелектуального рівня народу.
Бажаємо Вам, шановні працівники бібліотек, а також читачам, усім, хто любить і шанує книгу, доброго здоров’я, щасливих відкриттів непрочитаних сторінок і творчих успіхів для блага Української держави.
неділя, 11 квітня 2021 р.
четвер, 28 січня 2021 р.
День пам'яті Героїв Крут
І згадую чомусь я мимоволі
Великих лицарів своїх;
Лежать вони покинутими в полі
І без хрестів могили їх.
О.Олесь
29 січня вшановуємо пам'ять героїв Крут. 103 роки тому молоді захисники щойно посталої Української Народної Республіки власною кров'ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.
22 січня - День Соборності України
...І обнялися береги Одного, вічного народу...
22 січня 2021 року в Україні відзначатиметься 102-га річниця ухвалення Універсалу Директорії про Злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу. Ця подія увійшла в історію як День Соборності України, що уособлює віковічні прагнення нашого народу до об’єднаності, цілісності та неподільності.
понеділок, 15 червня 2020 р.
понеділок, 4 травня 2020 р.
Особисті досягнення на порталі "Всеосвіта. Спільнота активних освітян"
Карантин НЕ канікули! Працювала від 16 березня і точно ще буду до дня народження))) адже братиму участь у вебінарах протягом травня.
Дякую "Всеосвіті" за досвід. Особлива подяка п.Лесі Литвиненко!
субота, 2 травня 2020 р.
Диктант про Львів
У сучасній незалежній Україні древній Львів є найбільшим економічним і культурним центром західного регіону країни. Своєму швидкому соціально-економічному розвитку з перших днів його існування Львів завдячує вигідному географічному положенню, що зумовлюється стратегічним розташуванням міста в регіоні Розточчя (водоподіл Балтика — Чорне море).
Це сприяло інтенсивному розвитку торгівлі й ремесел ще в середньовічному Львові. Тепер його населення налічує понад 830 тисяч чоловік. Місто знаходиться на перетині важливих транспортних артерій, що сполучають Україну з країнами Східної та Західної європи. Це створює всі можливості для розвитку інфраструктури, що сприяло б становленню привабливого туристично-бізнесового іміджу міста. У Львові добре розвинена економічна база з такими провідними галузями, як машинобудівна, приладобудівна, хімічна, легка, скляна, фарфорова, деревообробна, поліграфічна та туризм. Львів — місто високої культури, відоме талановитими митцями, творчими спілками й організаціями, театральними та художніми колективами, музеями та бібліотеками. У місті діє 9 театрів, 20 музеїв, 119 бібліотек, картинна галерея, філармонія, зал органної музики, цирк.
(З газети; 149 сл.)
Казка про Львів
Львів - незвичайне місто. Навіть оповитий дощем, кожного гостя він манить чимось незбагненним, що ховається у його древніх мурах. Блукаючи старими львівськими вулицями, мимоволі поринаєш у світ їх кам’яних легенд. Недарма Львів ще називають містом легенд – ледь не кожен будинок у ньому має свою таємницю. Виникає нестримне бажання повернутися сюди знову, у це загадкове місто левів…
Невідомі легенди Львова
Кажуть, Львів, або як його ще називають Лемберг, своєю атмосферою нагадує Прагу, Відень або Краків. Це місто, в якому кожна вуличка, кожен камінчик зберігає свою легенду. А його величне ім’я розповідає про насичену історію міста.
Легенда стародавнього Лемберга

Відповідно до старих літописах, Львів заснував і назвав на честь свого сина Льва Даниловича князь Данило Галицький. Однак львів’яни люблять розповідати іншу романтичну легенду про походження свого міста. Давним-давно на місці майбутнього Львова, у високих гір тулилися маленькі села. Гори покривали великі ліси, де селяни могли успішно ховатися від набігів ворогів. Але одного разу відвернулася від них удача – стали пропадати люди. З’ясувалося, що їх краде цар звірів – лев. Він підстерігає тих, хто насмілюється поодинці ходити по лісі, ударом могутньої лапи глушить і з’їдає у своїй печері. Паніка охопила всі села в окрузі.
Одного разу в корчмі з’явився хоробрий лицар, який пообіцяв убити хижака. Він попросив скувати йому меч і лати такої міцності, щоб жодна сила не змогла зламати або зігнути їх. День і ніч безперервно працювали сільські ковалі, але марно. Здавалося, що зла доля невідворотня. Про цю біду дізнався якийсь мандрівник, який заблукав і зайшов підкріпитися в корчму біля кузні. Він сказав, що знає, як перемогти звіра. Нехай всі юні дівчата вколють голками мізинець і крапнуть по дві-три краплі крові до загального чану, куди потрібно буде занурити зброю і лати. Селянки так і зробили. І левові ікла й пазурі нічого не змогли зробити з зачарованими обладунками. Тоді лицар відрубав чарівним мечем голову лютому і кровожерному леву, а потім посадив її на меч і показав людям кажучи: «Ви вільні!» З тих пір гору, де сталася ця історія, прозвали горою Лева, а місто, що виріс під горою – Львів. Була ця історія насправді, чи це просто вигадки люду достеменно невідомо. А те що Львів місто яке зачаровує всякого, хто бодай раз побував тут, не відворотній факт. Вулички, бруківка, Ратуша, кнайпи, кав’ярні – це все створює певну, притаманну лише Львову, атмосферу.
Підписатися на:
Дописи (Atom)














