Легенда про вишиванку

        Ми, українці, з гордістю носимо вишиту сорочку. Українська вишиванка є найкращим та найдорогоціннішим подарунком чи сувеніром вже протягом дуже тривалого часу. Та чи знаємо ми про історію хрестиків на цьому вишитті?

        Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.

Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому...

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п'ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Пантрує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. 

Але не вберегла... Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy: 

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати! 

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. 

Звідки з'явилися вишиванки

Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.

Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду, удачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив узяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.

Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух оживив їх і перетворив на чорні й червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.

Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого палацу.

Викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього. Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.

Народна легенда про матір

В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: батько, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре.

Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Бачить, стоїть у дворі хтось у чорному.

Вона не бачить хто та й питаєє:

- Хто в нашому дворі стоїть?

А воно й каже:

- Я Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А дівчинка каже Смерті:

- Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.

- Тоді йди до хати, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я візьму тебе.

Вона зайшла до хати, нікому нічого не сказала та тихенько-тихенько лягла спати.

Виходить друга сестричка. І та бачить, що хтось у чорному стоїть. І та питає:

- Хто там стоїть у нашому дворі?

- Я, Смерть. Я цієї ночі маю із цього дому взяти одну душу.

А вона просить:

- Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.

- Добре, візьму. Іди до хати, попрощайся з усіма рідними, і я тебе візьму, а братика залишу.

Притча про маму

Молода Мати тільки вступила на шлях материнства. Тримаючи малюка на руках і посміхаючись, вона задумалась: "Як довго триватиме це щастя?" А Янгол промовив до неї: "Шлях материнства довгий і важкий. І ти постарієш, перш ніж досягнеш кінця його.Но, знай, кінець буде краще, ніж початок ". Але, молода Мати була щаслива, і вона не могла припустити, що може бути що-небудь краще, ніж ці роки. Вона грала зі своїми дітьми і по дорозі збирала для них квіти, і купала їх у потоках чистих вод; і сонце їм радісно світило, і молода Мати кричала: "Ніщо не може бути більш прекрасним, ніж цей щасливий час!" І коли настала ніч , і почалася буря, і темна дорога стала не видно, а діти тремтіли від страху і холоду, Мати обняла їх, притиснула близько до серця і вкрила своїм покривалом ... І діти сказали: "Мамо, ми не боїмося, тому що ти - поруч і нічого страшного статися не може ". 

Легенда про матір

Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив сам цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

- Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає стріл в мій бік.

Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три стріли.

- Я вас поховаю у морській безодні, - заревів Нептун.

Народні прикмети на Юрія

Зозуля закує до Юрія — худоба буде хворіти.
Зозуля закує до Юрія — тяжкий неврожайний рік.
До святого Юрія є паші і у дурня.
На Юрія чисті роси — чекай пшениці і проса.
Будь здоровий, як Юр’єва роса.
Як на Юрая дощ — для худоби урожайний рік.

6 травня - День Весняного Юрія

Християни дуже поважають Святого великомученика Георгія (Юрія) і віддають йому шану 6 травня (23 квітня ст. ст.) у день, коли він був страчений у місті Нікомідії за наказом імператора Діоклетіана у 304 році.

У «Житії Святих» святителя Димитрія Ростовського розповідається про Георгія (Юрія), що він був сином багатих і благочестивих батьків із Кападокії*. Його батька стратили за те, що він був християнином. Залишившись вдовою і піклуючись про безпеку маленького Георгія, мати переїхала жити в Палестину. Походила вона з багатої і знатної родини, і саме в Палестині знаходились її родові маєтки.

Невідомі легенди Львова

Кажуть, Львів, або як його ще називають Лемберг, своєю атмосферою нагадує Прагу, Відень або Краків. Це місто, в якому кожна вуличка, кожен камінчик зберігає свою легенду. А його величне ім’я розповідає про насичену історію міста. 

Легенда стародавнього Лемберга 

Відповідно до старих літописах, Львів заснував і назвав на честь свого сина Льва Даниловича князь Данило Галицький. Однак львів’яни люблять розповідати іншу романтичну легенду про походження свого міста. Давним-давно на місці майбутнього Львова, у високих гір тулилися маленькі села. Гори покривали великі ліси, де селяни могли успішно ховатися від набігів ворогів. Але одного разу відвернулася від них удача – стали пропадати люди. З’ясувалося, що їх краде цар звірів – лев. Він підстерігає тих, хто насмілюється поодинці ходити по лісі, ударом могутньої лапи глушить і з’їдає у своїй печері. Паніка охопила всі села в окрузі.

Одного разу в корчмі з’явився хоробрий лицар, який пообіцяв убити хижака. Він попросив скувати йому меч і лати такої міцності, щоб жодна сила не змогла зламати або зігнути їх. День і ніч безперервно працювали сільські ковалі, але марно. Здавалося, що зла доля невідворотня. Про цю біду дізнався якийсь мандрівник, який заблукав і зайшов підкріпитися в корчму біля кузні. Він сказав, що знає, як перемогти звіра. Нехай всі юні дівчата вколють голками мізинець і крапнуть по дві-три краплі крові до загального чану, куди потрібно буде занурити зброю і лати. Селянки так і зробили. І левові ікла й пазурі нічого не змогли зробити з зачарованими обладунками. Тоді лицар відрубав чарівним мечем голову лютому і кровожерному леву, а потім посадив її на меч і показав людям кажучи: «Ви вільні!» З тих пір гору, де сталася ця історія, прозвали горою Лева, а місто, що виріс під горою – Львів. Була ця історія насправді, чи це просто вигадки люду достеменно невідомо. А те що Львів місто яке зачаровує всякого, хто бодай раз побував тут, не відворотній факт. Вулички, бруківка, Ратуша, кнайпи, кав’ярні – це все створює певну, притаманну лише Львову, атмосферу.

Казка про Львів

Львів - незвичайне місто. Навіть оповитий дощем, кожного гостя він манить чимось незбагненним, що ховається у його древніх мурах. Блукаючи старими львівськими вулицями, мимоволі поринаєш у світ їх кам’яних легенд. Недарма Львів ще називають містом легенд – ледь не кожен будинок у ньому має свою таємницю. Виникає нестримне бажання повернутися сюди знову, у це загадкове місто левів…

Легенди про конвалію

У зеленому гайку,

Між травою на горбку, 

Там конвалії в цвіту 

Славлять весну золоту

Є чимало легенд, оповідей і міфів про конвалію. В одних йдеться про те, що виросла ця квітка зі сліз Діви Марії, яка оплакувала розп'ятого Христа. В інших – що вона з'явилася завдяки Єві, яка зронила сльози через вигнання з Едему. У деяких місцях запевняють, що м'який аромат конвалієвих дзвіночків виманює солов'я і веде його до нареченої. В інших, що конвалії – це сріблястий щасливий сміх русалки Мавки, розкиданий перлинами в лісі. Утім, будь-яка легенда про квітку конвалію оповідає про чистоту душі, помислів, справедливості, любові і вірності.

 На Україні існує така легенда: конвалія виростає там, куди впадуть сльози дівчини, яка чекає свого судженого чи брата з далекого бойового походу. У лісі стояв козацький загін, який прийняв нерівний бій з ворогом-супостатом. Козакам довелося на деякий час відступити. Раптом серце дівчини відчуло, що її брата-козака вбито. Вона помчала через село у лісову гущавину і таки знайшла свого брата. Проте він уже стік кров’ю і назавжди закрив очі. Дівчина плакала над ним гіркими сльозами… Навколо все буяло, співали птахи. Але травнева краса природи не стала для дівчини милою, не змогла втішити її, заспокоїти.

Невдовзі повернулися козаки, з почестями поховали свого побратима. А на землі, яка була зрошена сльозами сестри, проросли конвалії. Відтоді щоранку в травні з їх білих квітів-дзвіночків капають сльози-росинки. Вони, як і сестра, також плачуть за полеглим козаком.